Вогнеметна зброя

Дії вонеметних підрозділів у складі штурмових груп з використання БПЛА

Одним із специфічних завдань РХБ захисту є застосування військами РХБ захисту запальної зброї для ураження противника. Воно планується та організується штабом з’єднання (частини) разом із начальником служби РХБ захисту на підставі рішення командира та його вказівок щодо організації бою, а також розпорядження із забезпечення РХБ захисту вищого штабу.

Досвід світових війн, бойових дій у локальних війнах та збройних конфліктах останнього десятиріччя показує збільшення ролі застосування військами запалювальної зброї, яка може бути застосована з метою:

– ураження відкрито розташованої або розміщеної в інженерних спорудах живої сили противника;

– ураження бойової техніки та знищення матеріальних запасів противника;

– створення осередків пожеж на позиціях та у районах розміщення противника.

Крім того, запальна зброя має здатність створювати сильний психологічний вплив, особливо в нічний час, на неуражений особовий склад противника.

Сучасний бій є загальновійськовим. У ньому беруть участь Сухопутні війська (механізовані, танкові, ракетні війська і артилерія), ВПС, війська Протиповітряної оборони та спеціальні війська різноманітного призначення (інженерні, зв’язку, РЕБ, РХБ захисту та інші). Він має ряд характерних рис: різку та швидку зміну обстановки, маневреність та рішучість дій в будь-яку погоду, вдень та вночі.

Для досягнення мети бою широко застосовують різноманітні види зброї та бойової техніки, а саме: бойові машини піхоти, бронетранспортери, танки, артилерію, стрілецьку зброю а також спеціальне озброєння. До таких спеціальних видів озброєння, яке знаходиться у військах РХБ захисту, належать вогнемети.

Реактивний піхотний вогнемет (РПО-А) є потужним вогневим засобом (додаток 10). Його застосування в бою дозволяє вирішувати завдання щодо знищення живої сили противника, яка розташована відкрито або знаходиться в довготривалих вогневих і фортифікаційних спорудах, а також його бойової техніки та інших об’єктів.

Підрозділи реактивних піхотних вогнеметів (РПВ) призначені для завдання втрат противнику запалювальною зброєю та поставлення короткочасних аерозольних завіс.

Сучасні погляди на бойове застосування вогнеметних підрозділів базуються на якісних змінах, які відбулися в останні роки в тактиці загальновійськового бою. Основою бойового застосування вогнеметних підрозділів є їх дії безпосередньо у бойових порядках механізованих підрозділів. У ході бою вогнеметні підрозділи виконують завдання щодо ураження живої сили, озброєння та військової техніки противника:

в обороні – на підступах до переднього краю, на флангах і в проміжках підрозділів, що обороняються, також при проведенні ними контратак і знищення повітряних десантів;

у наступі – під час атаки та оволодіння опорним пунктом (позиціями) противника, у ході розвитку наступу, на флангах і в проміжках наступаючих підрозділів, при відбити контратак противника та переслідуванні його, при закріпленні важливих смуг, плацдармів на водних перешкодах та важливих об’єктах.

Крім того, вогнеметні підрозділи можуть створювати осередки пожеж та ставити короткочасні димові завіси. Осередки пожеж створюються, як правило, в тилу противника або перед фронтом його наступаючих (тих, що обороняються) підрозділів з урахуванням можливого напрямку розповсюдження вогню. Димові завіси створюються з метою маскування, висування невеликих підрозділів до об’єктів противника або їх відхід із займаних позицій.

Під терміном «ціль для вогнеметання» потрібно розуміти об’єкт противника, який являє собою небезпеку для наших військ і призначений для ураження вогнеметами. Умовно цілі можна поділити на п’ять груп:

За розташуванням на місцевості (у просторі):

– наземні (ДВС, БТР, БМП, окоп для кулемета, скупчення живої сили противника тощо);

– надводні (катери, баржі, пороми тощо).

За ступенем захищеності:

– відкриті об’єкти – це об’єкти, які розташовані відкрито на місцевості (вогневі точки, скупчення живої сили, запаси матеріальних засобів тощо);

– укриті об’єкти – це об’єкти, які розташовані в окопах, траншеях, ходах сполучення, укриттях котловинного типу, а також броньовані (БМП, БТР, БМД, МТЛБ, БРДМ і тощо)

За розмірами:

– точкові (одинокі цілі, які обмежені в розмірах, наприклад – окоп для кулемета, сховище для техніки, катер, пором);

– лінійні цілі – це цілі, у яких співвідношення лінійних розмірів по фронту та глибині більше, ніж 3:1 (колони роти (взводу) на марші, атакуючий ланцюг противника тощо);

– площинні цілі – це цілі, у яких співвідношення лінійних розмірів по фронту та глибині не перевищує 3:1.

За характером дій:

– рухомі (об’єкти, які змінюють своє місце розташування протягом незначного часу);

– малорухомі і нерухомі – це об’єкт місце розташування яких залишається значний час без змін).

За складом:

– одинокі (БТР, БМП, МТ-ЛБ, автомобілі);

– групові – це сукупність одиноких цілей, розташованих на обмеженій площі (мотопіхотне відділення, яке долає мінне поле проходами, КСП батальйону тощо).

Класифікація цілей для вогнеметання

За даними очевидців під час ведення бойових дій радянськими військами в Афганістані та російськими військами у Чечні, в умовах гірсько-пустельної місцевості та у місцевих умовах, головними цілями для вогнеметання були вогневі точки, які були обладнані:

– на вершинах гір або хребтів у природних та штучних виїмках та заглибинах, які були обкладені камінням з бійницями;

– у природних печерах з розгалуженою мережею бокових ходів, закладеними камінням, стінками, входами з бійницями;

– у глинобитних спорудах, сараях, дувалах, печах для обпалення цегли та інших спорудах з товстими стінками (0,4-1 м), із великою кількістю бійниць та підземними переходами, які мали довжину від кількох метрів до кількох кілометрів;

– у штучних підземних спорудах, які використовувалися для стоку, збирання та доставки в кишлаки води. Розміри цих споруд були у діаметрі 1-6 м. Крім того, ці споруди мали довжину до кількох десятків кілометрів та значну кількість виходів на поверхню;

– у раніш підбитій та покинутій біля доріг бронетанковій техніці, у товстостінних металевих бочках, у яких були створені бійниці, а пустоти закладені камінням;

– у штучних виїмках скельних ґрунтів, які згори прикривалися баштами від БТР, БМП;

– на деревах у зеленій зоні і в сутінках;

– у вікнах, проломах, багатоповерхових будинках, а також в інших спорудах, які мали добрий огляд і були розташовані у ключових місцях і контролювали кілька вулиць.

Загальний перелік типових цілей для РПО-А приведено у табл

Таблиця - Типові цілі що уражаються РПО-А

Ефективне ураження цілей вогнеметами забезпечується своєчасним виявленням позицій та визначенням їх місцезнаходження. Виявлення цілі – це визначення факту наявності її у вказаному районі (місці); розпізнавання цілі – це виявлення характеру та розміру цілі; місцезнаходження цілі – це виявлення її розташування на місцевості (водній перешкоді) відносно встановлених орієнтирів або яскраво виражених місцевих предметів.

У бою вогнеметні частини та підрозділи застосовуються децентралізовано. Як правило, окремий вогнеметний батальйон додається армійському корпусу, де поротно розподіляється; рота підпорядковується механізованому полку (бригаді), взвод – механізованому батальйону, відділення – механізованій роті. Передаються вогнеметні підрозділи поступово до повного підпорядкування відповідного загальновійськового командира і виконують усі поставлені ним завдання. Одна третина вогнеметних підрозділів (вогнеметників) повинна знаходитися у резерві для виконання раптово виникаючих завдань або заміни вогнеметних підрозділів (вогнеметників), які втратили боєздатність або розстріляли боєприпаси. Вогнеметні підрозділи (вогнеметники) після витрат вогнеметів виконують завдання у складі механізованих підрозділів, як стрільці. Їх виведення із підпорядкування командира механізованого полку (батальйону, полку) здійснюється згідно із вказівками старшого командира (начальника).

Успішні дії вогнеметників у складі механізованих підрозділів досягаються:

– використанням вогнеметників для знищення живої сили противника в об’єктах, ураження яких найбільш доцільно вогнеметами;

– чітким поставленням бойових завдань;

– організацією прикриття дій вогнеметників;

– підтриманням безперебійного зв’язку командирів вогнеметних підрозділів із командирами механізованих частин (підрозділів), яким вони додані;

– наявністю резерву вогнеметних підрозділів (вогнеметників);

– наявністю єдиної системи орієнтування, вказівок, керування та взаємодії.

Таблиця - Способи дій вогнеметних підрозділів

Вогнеметний підрозділ діє із завчасно займаних позицій та встановлених засад у тому випадку, коли механізованій підрозділ, якому доданий вогнеметний підрозділ, веде оборонний бій. В обороні це може бути – бій в оборонній смузі забезпечення (передовій позиції), при відбитті атаки або утриманні району оборони (опорного пункту) (табл. 2.3), а в наступі – під час відбиття контратаки противника. Вогнеметники уражають живу силу та техніку противника із завчасно підготовлених основних та запасних вогневих позицій. Вогнеметання здійснюється самостійно або за командою командира механізованої роти (взводу) коли противник наближується на прицільну відстань стрільби.

Таблиця -. Способи дій вогнеметних підрозділів, види вогню та порядок його ведення в обороні

Вогнемети застосовуються проти атакуючої піхоти з метою завдання їй ураження та відсікання від танків, знищення легкоброньованих об’єктів, різноманітних вогневих засобів та здійснення негативного морально-психологічного впливу на противника.

Таблиця - Способи дій вогнеметних підрозділів, види вогню (вогнеметання) та порядок їх дій під час ведення наступу

Вогнеметний підрозділ у ході бою може призначатися до складу вогневої засади, штурмового загону або групи. Залежно від призначення підрозділу способи його дій можуть сильно різнитися.

Вогнева засада – це завчасне та приховане розташування спеціально виділеного підрозділу (групи) на ймовірних шляхах висування противника для раптового нападу на нього.

До вогневої засади призначається механізований (танковий) взвод (відділення, танк), посилений 2-4 вогнеметниками та відділенням саперів. Вогнева засада організується у місцях, які перешкоджають противнику здійснити швидке розгортання та проведення маневру щодо виходу з-під вогню. Їх позиція повинна забезпечувати приховане розташування, мати добрі умови для спостереження, ведення вогню та шляхів відходу. На позицій відкопуються окопи, які добре маскуються. Безпосередні підступи до позиції мінуються.

Успіх вогнеметників під час дій у вогневій засаді досягається:

– шляхом дотримання прихованості при висуванні у район вогневої засади та ретельним маскуванням;

– вмілим вибором та підготовкою до ведення вогню основного та запасного окопу для стрільби, смуги огляду та обстрілу;

– створенням встановленого командиром запасу вогнеметів;

– виявом витримки, сміливості, ініціативи, застосуванням оманних дій.

Підрозділи, які розташовані приховано, очікують підходу противника, який не повинен здогадуватися про небезпеку. Раптовість нападу з малої відстані приголомшує противника і не дає йому можливості для прийняття відповідних дій. Позитивним боком цього способу дій є те, що особовий склад (а також вогнеметники) мають можливість вибрати цілі, по яких найбільш ефективно можна застосовувати цей або інший вид зброї. Швидкодія та раптовість бою зменшує або зовсім виключає втрати. Підтримка механізованих підрозділів із резервів характерна для загальновійськових частин та підрозділів, елементами бойових порядків яких є другі ешелони та резерви. У обороні це полк (бригада), батальйон, рота. У наступі – полк (бригада), батальйон.

Суть підтримки механізованих підрозділів висуванням із резервів.

В обороні:

– вогнеметники висуваються на поліції підрозділів, які ведуть бій в безпосередньому зіткненні з противником і знищують його живу силу та техніку при взаємодії з підрозділами, які обороняються:

– після виконання завдання щодо ураження об’єктів, успішного відбиття атаки противника та зниження напруги бою за командою (сигналом) командира роти (взводу), вогнеметники виходять з бою і відходять на раніше призначені позиції.

У наступі:

– вогнеметний підрозділ під час бою пересувається за наступаючим підрозділом (у батальйоні на відстані 1,5-2 км);

– при жорсткому опорі противника і виявленні цілей для вогнеметання за командою командира батальйону вогнеметники групами по 2-4 чоловіки висуваються до атакуючих порядків, де отримують завдання від командира механізованого підрозділу (роти, взводу);

– під прикриттям вогню із стрілецької зброї та аерозолів вогнеметники займають вогневі позиції безпосередньо у атакуючих порядках або попереду їх на вказаному ру